Щорічно 3 грудня, починаючи з 1992 року відзначається Міжнародний день інвалідів. Цей день, як привід замислитися над життям і нагадати собі, що ми повинні зробити все, щоб люди з певними обмеженими фізичними можливостями відчували себе затишно і впевненно кожного дня.

На жаль, життя інвалідів складне не лише через їхні фізичні вади, а й через ставлення до них суспільства та влади країни. Згадаємо зараз, наприклад, історію, про життя радянських інвалідів-фронтовиків. Коли у 1949 році, напередодні святкування 70 ювілею Сталіна, в колишньому СРСР було розстріляно частину інвалідів - солдатів Другої Світової війни. А частину було вивезено на далекі острови півночі. Валаам - табір інвалідів Другої Світової, розташований у колишніх монастирських будівлях, куди звозили безпомічних інвалідів - переважно безхатченків, тих у кого не лишилося рідних. Їх було сотні тисяч, які втратили під час війни сім'ю, житло, роботу - нікому не потрібних, без грошей, хоч і обвішаних нагородами. Їх збирали ночами, спеціальними нарядами міліції, відвозили на залізничні станції, вантажили і відправляли в табір. Фактично переводили в статус засланих, адже тоді вважалося, що інваліди псують вигляд радянських міст.

Доволі часто в житті буває, що здорова, працездатна людина раптово перетворюється на інваліда. Причини можуть бути різні. Нещасний випадок. Недбалість та халатність у своїй професії. Зневага життів оточуючих та впевненість у безнаказаності. Виконання свого професійного, громадянського чи морального обов'язку. Кожного дня на на очі трапляються такі новини. Згадати хоча би випадок з п'яним майором, який наїхав на трьох курсанток, в результаті чого молоді дівчата лишилися інвалідами. А скільки зараз наших воїнів захисників повертаються зі сходу країни без рук, ніг, сліпими...

Та хоч причини інвалідності зовсім різні, та наслідки однакові - це зламані життя, плани, мрії. І хоча на долю цих людей випадають нелегке випробування, вони долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу і непохитну вірув життя. Їх мужність та оптимізм часто є взірцем для інших. Чудовим прикладом сильного духу, прагнення жити та утверджуватися в житті є наші параолімпійці, які вже неодноразово показували навіть кращий результат, ніж здорові учасники олімпіади. Ці люди не вимагають до себе жалю, вони терплячі, вміють прощати і готові до будь яких випробувань. Вони просто хочуть жити повноцінним життям і відчувати себе важливими та потрібними, відчувати себе частиною суспільства. І наше завдання - їх зрозуміти та підтримати.